До недосяжних обріїв
Колектив "Доміно" у Львові Мешканці району, принаймні, із числа тих, хто цікавиться подіями у культурному просторі Краснопільщини, знають хореографічний гурт «Доміно», який вже досить тривалий час функціонує у Краснопільському районному центрі дитячої та юнацької творчості під незмінним керівництвом ентузіаста та фахівця своєї справи С. Гриценко. Нинішньої осені юним самодіяльним митцям пощастило – вони стали дипломантами Міжнародного фестивалю-конкурсу хореографічних та вокально-хореографічних колективів «Самоцвіти», котрий цього року відбувся у м. Львові.
Рішення взяти участь у цьому масштабному заході приймалося колегіально і, як мовиться, відкритим голосуванням одноголосно. Чому це рішення сприймалося як відповідальне? Бо, навіть проект, підготовлений оргкомітетом, промовисто засвідчував суворість і високу планку при вимогах до хореографічної майстерності учасників, їх кількості, уміння володіти собою і діяти як одна команда. Необхідними були навики поведінки «на публіці». Саме місце, де планувався виступ – сцена Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки, автоматично викликало збентеження: чи не головна працююча у культурній столиці України.
Поміж іншим, суттєво стояло «фінансове питання». Але, як виявилося: світ, справді, не без добрих людей. Суттєво допомогли небайдужі. Завдяки щедрій доброзичливості голови Краснопільської об’єднаної територіальної громади Ю.А. Яремчука, директорів ФГ «Колос» О.М. Кунця та ФГ «Чернеччинське» М.О. Якущенка потреба у «ресурсному забезпеченні» певною мірою була задоволена. За це їм щира і «неказенна» подяка: і дітей, і нас, батьків.
Розуміння цих керівників суттєво допомогло перебороти природно виниклий острах, до речі, небезпідставний. Адже до участі у конкурсі залучили творчі колективи Польщі, Румунії, Сербії, Болгарії, Туреччини, а також Харківської, Полтавської, Київської, Львівської, Івано-Франківської областей України. Принагідно зауважу, що наш, краснопільський колектив виявився єдиним, котрий живе і навчається у «глибинці». Всі інші – учасники ансамблів, які займаються хореографією у містах, здебільшого обласних центрах, а відтак – кількість виконавців у кожному з них коливалась у межах сотні.
Нашими гуртківцями було підготовлено дві хореографічних композиції: за грузинськими етнографічними мотивами та весільна привітальна, а стараннями швачки ЦДЮТ О. Шведюк танцюристи одержали відповідні національні костюми.
До правди сказати, у перспективі ніхто з дітей та супроводжуючих осіб не розраховував на одержання призових місць – хоч би витримати обов’язковий рівень виконання. На щастя, «доміношки» виступили доволі успішно і були визнані дипломантами конкурсу «Самоцвіти», а не просто їх участь була відмічена. Факт досить промовистий і для колективу юних митців рівня селища міського типу - почесний. Підтвердилося, що немарною є систематична і виснажлива праця у гуртку. Впевнена, що достойно і професійно поводити себе на сцені допомогли вимогливість і непоблажливість до вихованців Світлани Миколаївни.
Та не виключно сценічним суперництвом обмежилась програма візиту. Поміж усім іншим, юні краснопільчани стали частиною ходи п’яти з тисяч учасників конкурсу вулицями старого міста Лева. Обабіч колони стояв «коридор доброзичливості» з безлічі львів’ян, котрі зацікавлено і з посмішками оглядали процесію юні, їх костюми та сердечно вітали посланців інших земель і сусідніх областей нашої держави. Хода виявилась зовсім не протокольною, а насиченою позитивними емоціями, дала змогу відчути себе органічною складовою цієї багатомовної і багатонаціональної єдності.
Своєрідним апофеозом візиту став казковий бал у справжньому палаці Потоцьких, де в обставинах і обстановці невимушеності учорашні суперники спілкувалися, танцювали, а дехто і пустував.
Під склепінням бенкетного залу палацу Потоцьких, мабуть, а найвірогідніше уперше прозвучало: «Краснопілля Сумської області України!». У цьому напівказковому замку молодими краснопільчанами заповзято і граційно виконувалися вальси, польки і це вже не стосувалося обов’язкової програми. Це, на мій погляд, було безпосередньо пов’язано із зміцненням відчуття достеменного патріотизму, упевненості, що юні краснопільчани немов привезли вітання із рідної Краснопільщини у далекий край держави.
Позаду залишились і смаковитий запах львівської кави, і вальси Штрауса у виконанні симфонічного оркестру замку Потоцьких, і «дзвінка» бруківка Львова. Зросла впевненість п’ятнадцяти підлітків у тому, що вони рівні серед рівних на своїй землі, у незвичному оточенні, у далекому, але нечужому місті. Зросла і стала можливою завдяки великому труду, спільній меті і розумінню та визнанню громадою «малої батьківщини».
Н. Зима, голова батьківського комітету хореографічного гуртка «Доміно» Краснопільського ЦДЮТ
Коментарi